Історія

У ХІХ ст. для виконання певних завдань вирішувалися питання створення фотографодактилоскопічних лабораторій, а завдяки роботам вчених з Західної Європи – А. Бертильона, Р. А. Рейсса, В. Гершеля, Г. Фолдса та інших була створена особлива галузь кримінальної науки – криміналістика.

Аби задовольнити потреби в судово-експертних дослідженнях 24 листопада 1912 р. прокурор Одеського окружного суду надіслав записку до Міністерства юстиції з обґрунтуванням необхідності створення Кабінету науково-судової експертизи при прокуророві Одеської судової палати. Головним аргументом на користь відкриття нового Кабінету було місцезнаходження: Одеса була центром торговельно-промислового життя. У результаті з’явився відповідний законопроект, а 4 липня 1913 р. було підписано Указ про створення Кабінету науково-судової експертизи при прокуророві Одеської судової палати, який урочисто відкрився 15 лютого 1914 р. за адресою: вул. Пантелеймонівська, 19.

Найбільш важливими функціями, які виконував Кабінет науково-судової експертизи, були порівняння почерків, встановлення різного роду підробок, підчисток у документах, виявлення слідів пальців рук людини на місці злочину й порівняння їх з відбитками пальців рук підозрюваних, фотографування речових доказів, дослідження слідів крові на речових доказах. За повідомленнями судових слідчих, працівників прокурорського нагляду або чинів поліції співробітники Кабінету науково-судової експертизи повинні були виїжджати на місця вчинення злочинів для проведення фотозйомки та виявлення слідів, що могли б допомогти в розслідуванні та розкритті вчинених злочинів. Згідно з інструкцією, затвердженою Міністром юстиції, співробітники Кабінету науково-судової експертизи мали розпочинати дослідження на місці вчинення злочину раніше за всіх інших фахівців – лікаря, поліції та ін.

Фахівцями Кабінету науково-судової експертизи було вперше здійснено спробу шляхом судово-експертного дослідження встановити на підставі слідів на руках підозрюваного його причетність до пострілу з вогнепальної зброї.

Одеський інститут мав один з найбільших криміналістичних музеїв України з великою кількістю експонатів (понад 6 тис.), що розташовувалися у 10 кімнатах. Організатором і зберігачем музею була інтелігентна, освічена людина – професор і перший учений секретар Одеського інституту Андрій Костянтинович Папаспіракі.

Бібліотека інституту налічувала 2248 книжок, у більшості з яких розглядалися питання криміналістики та проведення експертиз.

22 вересня 1941 р. внаслідок падіння авіабомби на будівлю по вул. Пастера, 48 інститут припинив свою діяльність. Було знищено архів, музей, бібліотеку та обладнання, які не встигли вивезти.

Інститут поновив свою діяльність тільки після звільнення Одеси – 14 квітня 1944 р., але як лабораторія. 25 січня 1995 р. постановою Кабінету Міністрів України № 52 в Одесі на базі Одеської НДЛСЕ було створено Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз.

Директорами інституту в різні роки були: Микола Прокопович Макаренко (1914–1938), Михайло Андрійович Кравцов (1938–1950), Микола Тимофійович Іканін (1950–1952), Тетяна Федорівна Шаркова (1952–1979), Ігор Павлович Змієнко (1979–1990), Леонід Миколайович Чернобай (1990–2011), Олексій Миколайович Кравченко (2011-2016).

На сьогодні штат інституту, включаючи Миколаївське, Кропивницьке та Херсонське відділення, складає 160 співробітників, які займаються не тільки експертною діяльністю за багатьма експертними спеціальностями, а й науково-дослідною, методичною, викладацькою та профілактичною роботою.

В Одеському НДІСЕ з дня його заснування й до дня, коли його судово-експертна та науково-дослідна діяльність тимчасово припинилися – 22 вересня 1941 р., працювали відомі на той час як в Україні, так і за її межами вчені. Серед провідних наукових співробітників найстарішої на Півдні України судово-експертної установи були Е. Ю. Ген, Є. С. Єльчанінов, Ф. М. Жмайлович, А. М. Кангер, М. Т. Козловський, М. П. Макаренко, В. П. Малицький, С. М. Матвеєв, В. Е. Озецький, А. К. Папаспіракі, Д. Д. Хмиров, І. Г. Шеттлє. Деякі з них були визнані криміналістами не тільки вітчизняного, а й світового масштабу. Їх досягнення й розробки в окремих галузях криміналістичних знань вважаються фундаментальними, тому їх імена постають поряд з іменами провідних засновників криміналістики.

У 50–60 рр. ХХ ст. до Лабораторії влилися нові кадри: юристи Г. Н. Гордєєва, А. І. Трофименко, О. І. Шмідт, Г. С. Стаховська, хіміки Є. М. Бершадський, С. Ю. Гайдарова. Колектив поповнився колишніми військовими О. І. Маришевим, К. О. Василевським, А. Л. Кверелем, А. І. Коганом, С. В. Каюком.

У 70–80 рр. до колективу приєдналась ціла когорта фахівців, які на тривалий час стали добрим надбанням Інституту і його гордістю.

Сьогодні штат інституту поповнюється новими молодими фахівцями, які свідомо обрали цю непросту але гідну професію.

Минає час, змінюються покоління експертів, але незмінними залишаються пріоритети колективу – високий рівень експертних досліджень і проведення серйозних наукових розробок, що мають практичне значення та вкрай необхідні для належного рівня експертного забезпечення правосуддя.